68 запитань до Міністерства сполучення та уряду про публічні гроші в airBaltic — і що було далі

11 серпня 2026 року airBaltic оголосила новий бізнес-план: до кінця року флот має скоротитися з 54 до 36 літаків із поступовим збільшенням приблизно до 40 літаків у 2031 році. Попередній план на сто літаків більше не діє.

Потреба у фінансуванні: 225 млн євро проміжного фінансування, яке має бути забезпечене тим самим пакетом застав, яким нині забезпечено облігації 2029 року. У довшій перспективі — рекапіталізація за рахунок 225 млн євро нових запозичень і 100 млн євро нового власного капіталу; частину наявних облігацій 2029 року буде конвертовано в акції, а решту замінено новим, меншим боргом обсягом до 125 млн євро.

17 серпня повторно скликані збори власників облігацій схвалили капіталізацію купонних виплат, що припадали на 14 серпня та 14 листопада, — відсотки додаються до основної суми боргу, а не виплачуються грошима, — а також тимчасову відмову від вимог щодо мінімальної ліквідності до листопада 2026 року.

20 серпня Сейм у терміновому порядку ухвалив Закон про заходи фінансової стабілізації AS Air Baltic Corporation. За проголосували 54 депутати, проти — 21, один утримався. Президент оприлюднив закон 25 серпня, і 26 серпня він набрав чинності.

25 серпня Кабінет міністрів схвалив інформаційний звіт Міністерства сполучення, відклавши до 30 грудня 2026 року сплату непогашеної основної суми державної позики в розмірі 18 млн євро, відсотків і плати за відстрочку, і зберігши плату за відстрочку на рівні 2 % річних.

Аналітичне ядро кампанії таке: щодо airBaltic держава одночасно є акціонером, власником облігацій і позикодавцем.

Це не моє тлумачення. Це слова самого законодавця. У заяві Комісії Сейму з бюджету та фінансів (оподаткування) щодо законопроєкту сказано, що його мета — дати державі, як акціонеру, кредитору та власнику облігацій airBaltic, можливість своєчасно ухвалювати рішення в процесі фінансової стабілізації компанії та діяти на рівних з іншими інвесторами й кредиторами.

Те саме формулювання повторюється в заяві Міністерства сполучення від 25 серпня: держава як акціонер, кредитор і власник облігацій зберігає можливість скоординовано захищати свої інтереси на рівних умовах з іншими учасниками ринку.

Чому це проблема. Кожна роль вимагає протилежного способу дій:

Коли одна інституція обіймає всі три позиції, вона голосує щодо власної вимоги, оцінює власне рішення і сама собі підтверджує, що діяла як учасник ринку. Саме цей останній крок — оцінка за принципом оператора ринкової економіки (MEOP) — є наріжним каменем правил ЄС про державну допомогу. Якщо оцінку не оприлюднено, її неможливо перевірити.

Кожен запит містить одне й те саме застереження: якщо відповіді перешкоджає комерційна таємниця чи переговори, що тривають, прошу зазначити конкретну правову норму, дату, після якої інформація стане доступною, і чи можна надати її комісії Сейму на закритому засіданні.

Лист № 03.2-02/2521 від 20 серпня 2026 року, підписаний державним секретарем, надійшов на е-адресу 21 серпня о 08:17. Зміст: посилаючись на частину першу статті 4 Закону про звернення, міністерство пересилає звернення до AS Air Baltic Corporation для розгляду по суті та надання відповіді. Водночас міністерство просить компанію поінформувати міністерство про надану відповідь.

Два заперечення.

Перше — застосовано закон, який не поширюється на ці документи. Частина друга статті 2 Закону про звернення передбачає, що закон не застосовується до інформаційних запитів, які розглядаються відповідно до Закону про свободу інформації. Усі чотири документи прямо ґрунтуються на статтях 2 і 10 Закону про свободу інформації.

Друге — пересилання суб’єктові, який не є органом влади. Навіть якби Закон про звернення застосовувався, частина перша його статті 4 дозволяє пересилати звернення лише іншому компетентному органу. Акціонерне товариство, якому у відповідній сфері не делеговано завдань публічного адміністрування, не є органом у розумінні цього закону, і воно не має передбаченого законом обов’язку відповідати на інформаційний запит приватної особи. Пересилання суб’єктові, який не зобов’язаний відповідати, — це по суті відмова розглядати запити, тільки без оформлення відмови у формі, яку можна було б оскаржити.

І практичний аргумент, який не є юридичним. Компанія об’єктивно не може відповісти:

• як Державна скарбниця голосувала на зборах 17 серпня і на якій підставі;
• що вирішив Кабінет міністрів на позачерговому закритому засіданні 14 серпня;
• чи готував хтось оцінку MEOP і хто саме, а також чи була комунікація з Європейською комісією;
• який загальний фінансовий ризик держави і де межа ризику.

Додаткова обставина. Лист датовано 20 серпня — тим самим днем, коли Сейм ухвалив закон про фінансову стабілізацію airBaltic, який встановлює спеціальний порядок саме для участі держави в цьому процесі й зобов’язує Кабінет міністрів щокварталу звітувати Комісії Сейму з бюджету та фінансів (оподаткування).

22 серпня о 09:21 я подав офіційні заперечення з повторним проханням надати відповіді по суті. Копії до відома — Міністерству фінансів, Державній скарбниці та Комісії Сейму з бюджету та фінансів (оподаткування).

26 серпня 2026 року о 09:34 з електронної адреси міністерства надійшло повідомлення: відповідно до частини 3¹ статті 5 Закону про звернення відповідь на «інформаційний запит» буде надано протягом одного місяця. У повідомленні не зазначено ні реєстраційного номера, ні автора, ні підписанта.

Тут три окремі проблеми.

Несумісні позиції. Лист від 20 серпня виходить із того, що відповідати має компанія. Повідомлення від 26 серпня виходить із протилежного — що відповідатиме міністерство і строк обчислює саме воно. Обидві позиції не можуть бути чинними одночасно. Якщо запитання поза компетенцією міністерства, воно не обчислює строку. Якщо обчислює — підстав для пересилання не було.

Кваліфікація проти наслідків. Міністерство саме називає мої документи інформаційними запитами, але встановлює строк за законом, який, згідно з його ж частиною другою статті 2, до інформаційних запитів не застосовується.

Виняток застосовано без встановленої підстави. У редакції, чинній з 1 березня 2026 року, частина третя статті 5 Закону про звернення встановлює загальний строк — не пізніше 10 робочих днів. Місячний строк за частиною 3¹ статті 5 є винятком, який застосовується лише тоді, коли треба отримати додаткову інформацію, потрібна співпраця з іншими органами або треба проаналізувати великий обсяг інформації. У повідомленні не сказано, яку з цих трьох підстав встановлено. Наведено лише норму.

Вибір має наслідки. Частина п’ята статті 10 Закону про звернення передбачає, що питання, які випливають із частини 3¹ статті 5, не підлягають судовому оскарженню. Закон про свободу інформації подібного винятку не містить. Тож вибір застосовного закону прямо визначає, чи зберігає запитувач бодай якийсь засіб правового захисту.

26 серпня я подав процесуальний запит про роз’яснення з п’ятьма запитаннями (P1–P5) — про статус листа від 20 серпня, про встановлену підставу, про застосовний закон, про дату, від якої обчислюється строк для кожного з чотирьох документів, і про реєстраційні номери. Запитуваний строк відповіді — п’ять робочих днів.

Поки триває суперечка про те, який закон застосовується до моїх запитань, рішення вже ухвалюються.

25 серпня Кабінет міністрів схвалив зміни до квітневого договору про державну позику. У заяві міністерства прямо сказано, що зміни буде внесено відповідно до принципу оператора ринкової економіки та із застосуванням правил про державну допомогу. Та сама заява підтверджує, що Державна скарбниця й надалі представлятиме державу як власника облігацій і братиме участь у майбутніх зборах, підтримуючи схвалені урядом заходи.

Це означає таке. Держава публічно посилається на принцип оператора ринкової економіки як на правову підставу своїх дій — і водночас відмовляється відповідати або відкладає на місяць відповідь на запитання про те, хто підготував цю оцінку, за якою методикою, з яким висновком і чи було поінформовано Європейську комісію (запитання 17–19, 33, 40 і 49).

Друга обставина стосується послідовності. Державна скарбниця голосувала на зборах власників облігацій 17 серпня, погодившись на капіталізацію власного процентного доходу. Закон, що встановлює спеціальний порядок участі держави в цьому процесі, ухвалено 20 серпня. Голосування відбулося раніше за закон. Саме по собі це не означає незаконності — уряд надав Державній скарбниці повноваження раніше, наприкінці липня, — але означає, що структуру вимоги держави було змінено до появи парламентської рамки, яка тепер регулює такі рішення.

24 серпня о 07:30 я опублікував процесуальну хронологію на трьох каналах: LinkedIn, Facebook і X (тред із дев’яти дописів). Зміст — дані про доставку запитів, лист від 20 серпня, обидва юридичні заперечення та порівняння з поведінкою Міністерства фінансів (яке, отримавши ті самі документи лише до відома, обидва рази підтвердило реєстрацію — 17 серпня за № 2026/9785 і 20 серпня за № 2026/9999).

Чесний перелік.

• Як Державна скарбниця голосувала щодо кожного пункту порядку денного 17 серпня окремо. Відомо, що рішення ухвалено; зміст і обґрунтування голосу держави не оприлюднено.
• Чи існує оцінка MEOP у письмовій формі взагалі для кожного окремого кроку — квітневої позики, її продовження, капіталізації відсотків, запланованої купівлі додаткових облігацій.
• Чи була і коли комунікація з Європейською комісією.
• Оцінка вартості компанії (pre-money valuation) — за якою вимоги буде конвертовано у власний капітал, і хто її проводить.
• Загальний ризик держави однією цифрою після виконання всіх серпневих рішень.
• Параметри, що циркулюють у публічному просторі — зменшення частки держави до 25 % плюс одна акція і загальна рекапіталізація на 325 млн євро — не мають першоджерела. У своєму запитанні 43 я прямо позначив їх як непідтверджені й попросив підтвердити або спростувати. Сам закон встановлює інші межі: купівля нововипущених облігацій — до 30 млн євро, конвертація вимог за облігаціями, що належать державі, — до 50 млн євро.

Цифри, наведені в цій статті, взято з публічних джерел. Якщо якась із них неточна, я її виправлю й позначу виправлення.

• Відповідь на процесуальні запитання P1–P5.
• Позиція міністерства щодо застосовного закону — від неї залежить, чи можна взагалі оскаржити відмову в суді.
• Відповіді по суті на запитання 1–49.
• Перший квартальний звіт Кабінету міністрів Комісії Сейму з бюджету та фінансів (оподаткування) за новим законом.
• Фактичні умови угоди про проміжне фінансування і чи бере в ній участь держава на тих самих умовах, що й приватні інвестори, як заявлено публічно.

Якщо відповідей не буде надано або відмову не буде оформлено в порядку, передбаченому Законом про свободу інформації, я скористаюся правом за статтею 15 цього закону оскаржити рішення органу та його фактичні дії.

4 вересня 2026 року листом № 03.2-02/2658 міністерство вперше відповіло по суті на частину запитань 1–49. Відповіді на запитання про ціну, строк, забезпечення, черговість і кредиторів проміжного фінансування (6–12, 31) не надано з тієї підстави, що це інсайдерська інформація в розумінні Регламенту (ЄС) № 596/2014, «яку не можна розкривати окремій особі до її оголошення ринку». Відповідь на запитання 47 (черговість нового фінансування щодо позиції держави) не надано з посиланням на комерційну таємницю; щодо запитання 48 (сценарій зміни контролю) міністерство зазначило, що оцінки не проводилося.

Проблема часу. Лист підписано 4 вересня — наступного дня після того, як сама airBaltic 3 вересня публічно оголосила ринку про угоду щодо проміжного фінансування обсягом до 257 млн євро (старші облігації, 25 % річних, погашення в лютому 2027 року; кредитори — Polus Capital Management і Klirmark Capital 4). Лист також не містить порядку оскарження. Процесуальний запит P6 вказує на цю суперечність.

Збори — спершу перенесені, потім скасовані. Збори власників облігацій, спершу призначені на 11 вересня, перенесли на 15 вересня — голова наглядової ради Андрейс Мартіновс пояснив, що власникам потрібно більше часу, щоб вивчити проєкт рішення. 8 вересня Кабінет міністрів не ухвалив рішення про участь держави в проміжному фінансуванні; міністр сполучення Ріхардс Козловскіс заявив, що «питання можливих державних інвестицій наразі не стоїть на порядку денному».

Chapter 11. 14 вересня 2026 року AS Air Baltic Corporation подала до Суду США з питань банкрутства Південного округу Нью-Йорка (справа № 26-12188, суддя Ліза Г. Бекерман) заяву про фінансову реорганізацію за Chapter 11 Кодексу США про банкрутство. У публічних заявах згадується зобов’язання щодо фінансування debtor-in-possession обсягом близько 350 млн євро (Strategic Value Partners, Barclays, Hayfin Capital Management, Morgan Stanley, Oaktree Capital Management); процес може тривати приблизно до червня 2027 року; рейси, як повідомляється, виконуватимуться у звичайному режимі. Заплановані збори власників облігацій скасовано, а голосування щодо проміжного фінансування не відбулося.

У латвійському інформаційному просторі це підтвердила не заява міністерства, а відповідь Державної скарбниці на мій запит.

22 вересня 2026 року листом № 2026/3-5.19/899 Державна скарбниця відповіла на запитання 50, 52 і 56, адресовані безпосередньо їй. Суть відповіді: (а) фактичні обставини змінилися — airBaltic вступила в процес Chapter 11, збори скасовано, голосування не відбулося; (б) Державна скарбниця діє виключно в межах повноважень, наданих Кабінетом міністрів; (в) інформація надається з урахуванням обмежень доступу.

На суть запитань — як вона голосувала, який обсяг ризику, який мандат — відповіді немає. Як і в листі міністерства від 4 вересня, тут теж не наведено конкретної правової норми щодо кожного запитання, яке залишилося без відповіді, і не зазначено порядку оскарження, як цього вимагає Закон про свободу інформації.

Але головна новина — сама новина: публічні гроші — статутний капітал, облігації, позика — вкладено в компанію, яка перейшла до процедури реорганізації у зв’язку з неплатоспроможністю в юрисдикції іншої країни.

22 вересня я подав шостий додатковий запит, цього разу адресований Кабінету міністрів (Державній канцелярії) і Міністерству сполучення як держателю державних акцій.

Процесуальний запит P8 знову просить відповісти по суті на запитання, що раніше залишилися без відповіді (зокрема 6, 7, 9, 31, 47 і 50–61), тією мірою, якою інформація більше не обмежена після її оголошення ринку або зміни обставин.

Відповідь Державної канцелярії (25 вересня). Запит було адресовано також Кабінету міністрів, але я надіслав його через е-адресу з позначкою «копія». 25 вересня Державна канцелярія листом № 6.2.2./2026-FIZ-904-3015 відповіла, що Міністерство сполучення розробляє та координує авіаційну політику і є держателем державних акцій airBaltic; оскільки запит Кабінету міністрів було надіслано до відома й одночасно міністерству, Державна канцелярія не пересилатиме його, а його зміст «взято до відома». Тож відповідь по суті на запитання 62–68 очікується від Міністерства сполучення — у строк, встановлений статтею 14 Закону про свободу інформації: 15 днів (приблизно 7 жовтня) або, якщо інформація потребує додаткового опрацювання, 30 днів.

2 жовтня 2026 року листом № 2026/3-5.19/931 Державна скарбниця відповіла на мій запит про роз’яснення від 22 вересня. Уперше відповідь містить конкретні цифри щодо вимог держави до airBaltic.

Решта відповіді повторює попередню: позицію держави визначає Кабінет міністрів, голосування щодо проміжного фінансування не відбулося, тож «додаткової інформації для надання немає». Щодо голосування 17 серпня Державна скарбниця пише, що «діяла в межах наданих їй повноважень», але знову не називає рішення, яким ці повноваження надано. Відповідь завершується твердженням, що Державна скарбниця «не має документів для подання».

Державна скарбниця також зазначає, що у своїй відповіді від 22 вересня вона не відмовляла в жодній інформації. Це означає, що відмови немає, а отже, немає чого оскаржувати, але немає й відповіді по суті.

Тож 2 жовтня я подав два короткі запити. До Державної скарбниці (P9): яке рішення Кабінету міністрів дало мандат 17 серпня (до ухвалення закону про стабілізацію 20 серпня), як голосувала Державна скарбниця, з чого складаються 52,4 млн євро, чи заявлено вимоги держави в суді США і яка їхня балансова вартість. До Кабінету міністрів (P10), цього разу як запит, а не копія: про рішення, якими надано повноваження, дії держави в процесі Chapter 11 і позику в 18 млн євро після 30 грудня.

Того ж дня, 2 жовтня, Міністерство сполучення відповіло на запити від 6, 11 і 22 вересня (запитання 50–68 і процесуальні запити P6–P8) листом № 03.2-02/2951, підписаним державним секретарем Андулісом Жидковсом. Відповідей на запитання немає. Міністерство «залишає звернення без подальшого розгляду».

Лист підписав державний секретар, який незабаром переходить на іншу посаду: 18 червня Сейм призначив Андуліса Жидковса до ради Комісії з регулювання комунальних послуг, де він розпочне роботу 19 жовтня (LSM). Оголошено конкурс на посаду державного секретаря Міністерства сполучення.

Як підставу наведено пункти 5 і 7 частини першої статті 7 Закону про звернення: відповідь нібито вже надано в листі від 4 вересня, обставини не змінилися, а запитувач нібито здійснює свої права недобросовісно. Міністерство посилається на практику Сенату (Верховного суду), згідно з якою про це можуть свідчити кількість і частота звернень. Воно пише, що «нумерацію запитань продовжено аж до запитання 68» і що відповідь «потребувала б непропорційного використання ресурсів Міністерства сполучення». Щодо нових обставин, зокрема Chapter 11, міністерство пропонує шукати відповіді в офіційних заявах установ та airBaltic.

Лист завершується попередженням: якщо міністерство отримає звернення подібного змісту, воно «візьме його до відома і не відповідатиме».

Коментар. Запитань багато — це правда. Але їхня кількість зросла, бо на перші не відповіли по суті, а також тому, що змінилася ситуація: коли міністерство готувало відповідь від 4 вересня, airBaltic ще не перебувала в процедурі реорганізації. Запитання про наслідки Chapter 11, можливість повернення вимог держави та позику в 18 млн євро після 30 грудня не могли бути поставлені 4 вересня, а отже, на них не могли й відповісти.

Чотири юридичні заперечення:

• Знову застосовано закон, який не поширюється на ці документи. Частина друга статті 2 Закону про звернення встановлює, що закон «не застосовується до інформаційних запитів, які розглядаються відповідно до Закону про свободу інформації». Усі запити ґрунтуються на Законі про свободу інформації. Це та сама помилка, що й у листі від 20 серпня, яким запити переслали airBaltic.
• Закон про свободу інформації має власну підставу для відмови, але її не використано. Стаття 11²(3) дозволяє відмовити, якщо запит непропорційний ресурсам установи. Лист міністерства майже переказує цю норму, але посилається на інший закон.
• У листі не зазначено, де і в який строк можна оскаржити рішення. Цього вимагає частина перша статті 12 Закону про свободу інформації. Пункт 21 положення про Міністерство сполучення передбачає, що адміністративні акти державного секретаря оскаржуються до суду, і в такому разі частина третя статті 188 Адміністративно-процесуального закону подовжує строк до одного року.
• Попередження щодо майбутніх запитів спирається на той самий Закон про звернення. Закон про свободу інформації не містить норми, яка дозволяла б установі заздалегідь оголосити, що вона не відповідатиме на майбутні запити; кожен запит слід оцінювати тоді, коли його отримано.

Справедливості заради: головний аргумент міністерства не суто формальний. Сенат неодноразово наголошував, що право запитувати інформацію також слід здійснювати добросовісно, і сформулював критерії оцінки недобросовісності. Тож питання про те, чи не забагато запитів, саме по собі легітимне. Але в цьому випадку ці критерії треба застосувати до фактичних обставин: запитання стосуються понад 70 млн євро державних вимог до компанії, яка розпочала реорганізацію в іншій юрисдикції; частина з них виникла після відповіді міністерства; і ставить їх редактор зареєстрованого засобу масової інформації, щоб інформувати громадськість.

Чи законне це рішення, тепер оцінюватиме суд. Я готую заяву до Адміністративного районного суду.

2 жовтня Міністерство сполучення запропонувало шукати нові обставини в офіційних заявах установ та airBaltic. Є й інше публічне джерело: матеріали справи № 26-12188 Суду США з питань банкрутства, доступні кожному. Я їх прочитав. Далі — лише те, що в них сказано, із зазначенням номера документа в реєстрі справи (Dkt.) і сторінки. Там, де йдеться про твердження однієї зі сторін, а не про факт, це зазначено.

Оцінка державної позики існує — принаймні за словами компанії. У декларації фінансового директора Віталійса Яковлевса, поданій до суду 14 вересня під страхом відповідальності за неправдиві свідчення (Dkt. 14, с. 27), зазначено, що державну позику надано на комерційних умовах після оцінки ex ante фінансового стану компанії, а також ціни та строку позики. Це саме та оцінка, про яку я питав у запитанні 53. Міністерство не оприлюднило її для латвійської громадськості, а 2 жовтня заявило, що більше не відповідатиме на подібні запитання.

Державна позика незабезпечена й субординована. Та сама декларація (с. 17, 19) відносить державну позику в 30 млн євро до субординованого боргу без забезпечення. Близько 12,9 млн євро було погашено до липня, а станом на 14 вересня залишок із відсотками становить близько 18,6 млн євро. Це збігається з цифрою Державної скарбниці від 2 жовтня. У реорганізації незабезпечена вимога зазвичай задовольняється після вимог забезпечених кредиторів, зокрема нового фінансування debtor-in-possession (DIP).

Попередню державну позику погасили облігаціями під 14,5 %. У декларації (с. 26) зазначено, що кошти від облігацій 2024 року було використано для погашення єврооблігацій 2019 року та державної позики в 36,1 млн євро. Це ті самі облігації, які зараз реструктуризують.

Умови нових кредиторів уже передбачають державні гроші. Перелік основних умов (term sheet) до тимчасової ухвали про DIP-фінансування (16 вересня, Dkt. 45) встановлює контрольні етапи протягом 120 днів, тобто приблизно до 12 січня 2027 року (с. 79–80). До цього часу має бути обов’язкове зобов’язання латвійського уряду та/або стратегічних інвесторів щодо участі в капіталі, зобов’язання уряду підтримати план реструктуризації та обов’язкове фінансування виходу з процедури від уряду та/або інших осіб. Участь держави має відповідати правилам ЄС щодо допомоги на порятунок і реструктуризацію в авіації. Якщо держава бере участь, вона має відмовитися від суверенного імунітету (с. 59).

Кредитний договір DIP (Dkt. 79, с. 112) визначає зміну контролю як ситуацію, коли Латвійська Республіка володіє менш ніж 85 % голосуючих акцій або втрачає контроль над призначенням правління. Договір також посилається на дозвіл Європейської комісії щодо державної допомоги для участі Латвійської Республіки в реструктуризації (с. 195).

Для порівняння: 8 вересня міністр сполучення сказав, що державні інвестиції «наразі не стоять на порядку денному». Моє запитання 68 про нові зобов’язання держави у зв’язку з реорганізацією залишилося без відповіді.

Держави немає в комітеті кредиторів. 25 вересня US Trustee (федеральний наглядач у справах про банкрутство) призначив комітет незабезпечених кредиторів (Dkt. 58). До нього входять Airbus Canada, Jackson Square Aviation, AVAP Leasing (Avation), Tallinn Airport і Lithuanian Airports. Латвійської держави та Ризького аеропорту в ньому немає. У довідці про вручення документів (Dkt. 113) «Republic of Latvia» зазначено з адресами електронної пошти Державної скарбниці та Міністерства сполучення, але американського адвоката для неї не вказано, хоча для інших сторін адвокатів вказано. Це факт щодо списку. Він ще не показує, чи має держава представника. 12 жовтня Державна скарбниця підтвердила, що держава подавала заявку на вступ до комітету (див. наступну частину).

Що стверджують інші кредитори. Група власників облігацій (Ad Hoc Group) у поданні до суду (Dkt. 25) висуває три твердження. По-перше, її пропозицію щодо проміжного фінансування на зборах, скликаних на початку вересня, підтримали 94 % тих, хто голосував, «including the Latvian government». По-друге, поки власники облігацій ішли на поступки, компанія й далі сплачувала незабезпечену позику свого найбільшого акціонера — держави. По-третє, уряд нібито відігравав центральну роль у виборі кредиторів DIP. Це твердження однієї сторони в спорі, а не висновки суду. Але перше безпосередньо стосується відповідей Державної скарбниці від 22 вересня та 2 жовтня, у яких сказано, що голосування не відбулося. Як саме держава висловила свою позицію, було предметом P9. 12 жовтня Державна скарбниця відповіла на це лише посиланням на сторінку airBaltic для інвесторів.

Строки. 19 жовтня о 10:00 (за нью-йоркським часом) суд розгляне питання управління грошовими коштами та порядку відмови від договорів (Dkt. 83, 100) і заперечення US Trustee (Dkt. 112). Того ж дня об 11:00 відбудеться ще одне засідання (Dkt. 98) — найімовірніше, щодо остаточної ухвали про DIP-фінансування. План реорганізації має бути подано приблизно 23 грудня, а клопотання про його затвердження — приблизно 12 січня 2027 року (Dkt. 20). Строк сплати державної позики в 18 млн євро, 30 грудня, припадає саме між цими двома датами.

Усе наведене вище взято з публічних судових матеріалів. Його треба зіставляти з відповідями латвійських органів влади, бо рішення щодо публічних грошей ухвалюються у двох юрисдикціях, а публічно пояснюються лише в одній.

12 жовтня 2026 року Державна скарбниця відповіла на мій запит від 2 жовтня (P9) листом № 2026/3-5.19/953, підписаним її керівником К. Аболіньшем. Відповідь містить один новий факт.

Держава подала заявку на вступ до комітету кредиторів. Державна скарбниця пише, що 24 вересня Латвійська Республіка подала US Trustee анкету, запропонувавши себе як незабезпеченого державного позикодавця на членство в комітеті незабезпечених кредиторів. Наступного дня US Trustee призначив комітет із п’яти членів (Dkt. 58): Airbus Canada, Jackson Square Aviation, AVAP Leasing, Tallinn Airport і Lithuanian Airports. За словами Державної скарбниці, членство Латвійської Республіки «не затверджено». Інакше кажучи, Латвія подала заявку, але її не призначили, тоді як естонський і литовські аеропорти призначили. Державна скарбниця вважає, що це не впливає ні на статус держави як кредитора, ні на її можливість захищати свої інтереси.

Решта. Щодо зборів власників облігацій 17 серпня Державна скарбниця повторює, що діяла «в межах раніше наданих їй повноважень Кабінету міністрів», але зазначає, що зміст цих повноважень є інформацією обмеженого доступу, оскільки питання airBaltic обговорювалися на закритих засіданнях Кабінету міністрів. Дати надання повноважень вона не називає (Міністерство сполучення 4 вересня писало про мандат від 30 липня). Як голосувала держава, не повідомляє й посилається лише на сторінку airBaltic для інвесторів. Цифри не змінилися: 52,4 млн євро вимог за облігаціями (51,8 — номінал і 0,6 — нараховані відсотки) і 18,6 млн євро за позикою (18,0 — основна сума і 0,6 — відсотки) станом на 14 вересня. На запитання, чи заявлено вимоги держави в суді США і хто її там представляє, конкретної відповіді немає: держава «використовує доступні їй процесуальні можливості» в кожній зі своїх трьох якостей — акціонера, позикодавця та власника облігацій.

Відмова. Державна скарбниця відмовляється повідомити, які резерви чи знецінення вона визнала щодо зобов’язань airBaltic, посилаючись на пункти 2 і 3 частини другої статті 5 Закону про свободу інформації та на Закон про захист комерційної таємниці. Це обґрунтування має два слабкі місця. По-перше, пункт 3 виключає обмеження через комерційну таємницю, якщо укладено договір про використання державних коштів, а державна позика airBaltic — саме такий договір. По-друге, запитання стосується вартості державного активу у власному обліку держави, а не комерційної таємниці компанії. У листі не зазначено, як можна оскаржити відмову. Цю частину відмови я оскаржу.

5 жовтня, через два дні після виборів до Сейму, airBaltic публічно оголосила про скорочення персоналу (публічно повідомлялося про 500–700 посад). 6 жовтня я поставив компанії шість запитань про час ухвалення рішення та надсилання повідомлень і того ж дня — ще чотири уточнювальні.

Новий факт. 12 жовтня Департамент корпоративних комунікацій airBaltic відповів, що передбачене Законом про працю повідомлення було надіслано Державному агентству зайнятості та муніципалітету Марупе «29 вересня цього року». Це за чотири дні до виборів і за шість днів до публічного оголошення. 6 жовтня на те саме запитання компанія дати не назвала.

Муніципалітет підтверджує. 13 жовтня муніципалітет Марупе відповів на мій запит на інформацію від 6 жовтня (лист № 1/2.1-3/1706). Повідомлення airBaltic про заплановане колективне звільнення підписано 29 вересня, а муніципалітет зареєстрував його 30 вересня. Максимальна кількість працівників, яких наразі прогнозують звільнити, за повідомленням становить до 700. Число не остаточне: його можуть уточнити, зокрема зменшити, але воно не перевищить цієї цифри. Скорочення заплановано розпочати 29 жовтня; дати завершення в повідомленні не вказано.

Чого компанія не відповідає. airBaltic не називає дати, коли було визначено конкретний масштаб скорочення: його «уточнювали в ході реалізації бізнес-плану». Чи називали профспілкам якусь цифру на консультаціях 3 вересня, компанія не розкриває, зазначаючи, що обговорювана там інформація «конфіденційна». Немає дати, коли масштаб повідомили Міністерству сполучення як акціонеру: компанія «регулярно інформує акціонерів». На запитання, чи не відкладали оголошення до завершення виборів, airBaltic 6 жовтня відповіла, що публічна комунікація 5 жовтня «відповідала послідовності цього процесу».

Що це показує, а що ні. Повідомлення від 29 вересня доводить одне: масштаб — до 700 працівників — був достатньо визначеним, щоб ще до виборів офіційно повідомити державне агентство й муніципалітет. Воно не доводить, що хтось навмисно затримав публічне оголошення, і не відповідає на запитання, коли про це дізнався уряд. Муніципалітет Марупе та Державне агентство зайнятості відповіли на мої запити від 6 жовтня; Державна канцелярія переслала запит до Кабінету міністрів Міністерству сполучення (див. нижче).

15 і 16 жовтня я отримав чотири відповіді. Жодна з них не відповідає по суті на запитання про публічні гроші в airBaltic чи про час звільнень.

• Міністерство сполучення (15.10, № 03.2-02/3106, державний секретар Андуліс Жидковс) відповіло на моє звернення до міністра від 2 жовтня та мій запит від 4 жовтня скасувати рішення № 2951. Міністерство не скасовує рішення, не розглядає звернень по суті та зазначає, що рішення й фактичні дії державного секретаря можна оскаржити в суді (пункт 21 положення про міністерство).
• Державна канцелярія (15.10, № 6.2.2./2026-FIZ-945-3220) переслала Міністерству сполучення мій запит від 6 жовтня про те, коли Кабінет міністрів дізнався про колективне звільнення, оскільки питання airBaltic обговорювалися на закритих частинах засідань Кабінету міністрів. Канцелярія просить міністерство поінформувати її про надану відповідь.
• Державне агентство зайнятості (15.10, № 1.1-3.3/1568) підтверджує, що отримало повідомлення airBaltic про колективне звільнення 30 вересня. В іншому відмовляє, посилаючись на комерційну таємницю. 16 жовтня я надіслав вужчий запит, обмежений власними записами агентства.
• Бюро омбудсмена (16.10, № 6-2/1071) не розпочинає перевірки практики міністерства: спершу треба скористатися оскарженням у суді. Бюро вказує на замовлене Державною канцелярією дослідження щодо подальшої оцінки Закону про свободу інформації та Закону про звернення, у якому уточнення межі між цими двома законами названо одним із напрямів удосконалення.

Тож і міністерство, і Омбудсман тепер відсилають до суду.

Скільки людей працює в міністерстві. 2 жовтня міністерство написало, що відповідь на мої запитання «потребувала б непропорційного використання ресурсів Міністерства сполучення». Для порівняння — власні опубліковані дані міністерства та мої цифри.

Коментар. Це не табло з рахунком: більшість працівників міністерства займаються дорогами, авіацією, зв’язком і портами, а не моїми запитами, а 43 посадові особи — це ті, хто ухвалює рішення в усьому міністерстві, а не ті, хто відповідає мені. Запитань багато — я цього не заперечую, і причини викладено вище. Але аргумент про «непропорційне використання ресурсів» треба зважити: запитання пише одна людина, не більше п’яти годин на тиждень, тоді як юридичними питаннями в міністерстві займаються понад десять осіб. Закон про свободу інформації має власну підставу для відмови в запиті великого обсягу й власний порядок оскарження; міністерство не скористалося ні тим, ні іншим.

Першу заяву до Адміністративного районного суду щодо практики Міністерства сполучення я планую подати в листопаді.

• Конкретні повноваження Кабінету міністрів для Державної скарбниці — номер, дата, пункт протоколу.
• Правова норма для кожної відмови і порядок оскарження — обох немає ні у відповіді міністерства від 4 вересня, ні у відповіді Державної скарбниці від 22 вересня; 2 жовтня Державна скарбниця стверджує, що відмови не було.
• Балансова вартість позицій держави і будь-яке визнане знецінення — розмір вимог (52,4 + 18,6 млн євро) тепер відомий, але скільки з цього держава розраховує повернути — ні. 12 жовтня Державна скарбниця відмовила в цій інформації, пославшись на комерційну таємницю.
• Чи заявлено вимоги держави в суді США і хто представляє там державу — у судовому списку для вручення документів американського адвоката держави не вказано; 12 жовтня Державна скарбниця конкретної відповіді не дала.
• Оцінка ex ante державної позики, на яку компанія посилається в суді США, — хто її підготував і коли.
• Чи взяв уряд на себе зобов’язання щодо контрольних етапів, передбачених умовами DIP, — капітал, підтримка плану, фінансування виходу з процедури приблизно до 12 січня 2027 року — і чи контактує він з Європейською комісією.
• Як держава висловила свою позицію щодо пропозиції власників облігацій про проміжне фінансування — Державна скарбниця каже, що голосування не відбулося; група власників облігацій заявляє американському суду, що уряд її підтримав.
• Яка установа готова відповідати по суті — після рішення Міністерства сполучення від 2 жовтня вже незрозуміло, куди звертатися.
• Черговість, можливість повернення та строки задоволення вимог держави у процесі Chapter 11.
• Доля позики в 18 млн євро після 30 грудня.
• Коли було визначено масштаб скорочення персоналу airBaltic і коли про нього дізналося Міністерство сполучення — компанія дат не називає.
• Чи взяла держава на себе нові зобов’язання у зв’язку з реорганізацією.

Після 2 жовтня практичне питання вже не лише «що питати», а й «кого». Міністерство сполучення залишає запити без розгляду, Державна скарбниця відсилає до Кабінету міністрів, а Державна канцелярія — назад до міністерства. Щоб побачити, яка установа має реальну владу над якою, я склав схему того, хто кого обирає, призначає, за ким наглядає і кого контролює відповідно до Конституції (Сатверсме) та законів про установи.

У цьому випадку мапа вказує на три шляхи. Адміністративний суд — єдиний, хто може зобов’язати міністерство відповісти. Державний контроль може перевіряти кошти державних компаній і повідомляє про свої висновки Сейму, Кабінету міністрів і прокуратурі (Закон про Державний контроль, статті 2 і 3). Комісія Сейму з бюджету та фінансів (оподаткування) — це комісія, яка опрацьовувала закон про стабілізацію від 20 серпня; новий Сейм збирається 3 листопада.

• Заява до Адміністративного районного суду щодо практики Міністерства сполучення — у листопаді. Рішення № 2951 від 2 жовтня можна оскаржити в суді до 2 жовтня 2027 року.
• Відповідь Міністерства сполучення на пересланий Державною канцелярією запит щодо звільнень — приблизно 5 листопада; відповідь Державного агентства зайнятості на вужчий запит — приблизно 6 листопада.
• Відповідь Державної скарбниці на P9 і відповідь Кабінету міністрів на P10 — у строк, передбачений статтею 14 Закону про свободу інформації (приблизно 23 жовтня).
• 19 жовтня — засідання суду США (Dkt. 83, 100, 112) і, найімовірніше, щодо остаточної ухвали про DIP-фінансування (Dkt. 98). Стежитиму за його результатами.
• Приблизно 23 грудня та 12 січня 2027 року — план реорганізації та клопотання про його затвердження; до того ж часу — також контрольні етапи DIP щодо участі уряду в капіталі та фінансування виходу з процедури.
• Якщо відмови не буде оформлено в порядку, передбаченому Законом про свободу інформації, я скористаюся правом за статтею 15 цього закону їх оскаржити.

Цифри, згадані в продовженні (257, 350, 30, 50, 18 і 594 млн євро; 25 %), взято з публічних джерел і попередніх запитів; у запитах вони сформульовані як прохання підтвердити або уточнити, а не як твердження. Факт Chapter 11 випливає з відповіді Державної скарбниці від 22 вересня та публічних заяв компанії. Розмір вимог держави (52,4 і 18,6 млн євро) взято з відповіді Державної скарбниці № 2026/3-5.19/931 від 2 жовтня.